Іван Франко - Мойсей мого народу
"Я син народу, що вгору йде..."
До 160-річчя від дня народження
та 100-річчя від дня смерті
Перебуваючи в травні 1886 р. в Києві, Франко познайомився з освіченою, розумною, широю дівчиною — випускницею Вищих жіночих курсів Ольгою Хоружинською. Курсистку приваблювала популярність його як політичного діяча й письменника. Любовних віршів Франко їй не писа, але після недовгого листування, виходячи зі своїх політичних ідеалів, узяв із нею шлюб. У каплиці Колегії П. Ґалаґана на весіллі, що сприймалось як вінчання Західної та Східної України, були М. Лисенко та інші члени «Старої громади».
Іван Франко: «З теперішньою моєю жінкою я одружився без любові, а з доктрини, що треба одружитися з українкою (себто дівчиною зі Східної України, а не з галичанкою. — Авт.), і то більш освіченою, курсисткою. Певна річ, мій вибір був не
архіблискучий, і, мавши іншу жінку, я міг би розвинутися краще й доконати більшого, ну та дарма, судженої конем не об'їдеш».
Родинне життя Франків було нелегким. У львів-
ському середовищі Ольга так і залишилася чужою,
часто її називали зневажливо «москалькою», «малороскою». Спочатку стосунки подружжя трималися на порозумінні й повазі. Ольга Хоружинська вивчила українську мову, була вірною
дружиною, доброю матір'ю (народила Франкові чотирьох дітей: на фото: Іван Франко з дружиною Ольгою, синами Андрієм, Тарасом Петром і донькою Анною. Фото 1902 року). Вона дала гроші на його навчання в аспірантурі, допомагала чоловікові в літературній праці, на свій кошт опублікувала книжку Франка «В поті чола» і вдруге збірку «З вершин і низин». Вони разом видавали журнал «Життє і слово», поет присвятив дружині
одну з кращих своїх збірок — «З вершин і низин». Проте постійні нестатки, тяжка непродуктивна праця й негаразди озлобили Ольгу, поступово призвели до тяжкої нервової недуги.
Незважаючи на це, Франко до кінця життя шанував свою дружину, був удячним їй за щастя батьківства, за підтримку.
Іван Франко (з присвяти «Моїй дружині»):
Спасибі тобі, моє Сонечко,
За промінчик твій — щире словечко!
Як промінчика не здобуть притьмом,
Слова щирого не купить сріблом.
...Тож за дар малий, а безцінний твій,
Що, мов цвіт, скрасив шлях осінній мій.
За той усміх твій невдослід журбі
Спасибі тобі! Спасибі тобі!
