«Свобода і автономія». Заклик до політичної свободи і автономії, а не до боротьби. Спочатку політична свобода, потім автономія. Найчіткіше про здобуття повної політичної волі він висловився у цій статті. Іван Франко висунув чимало передумов, без яких не може бути навіть мови про національну автономію. Він переконаний, що без забезпечення найширших політичних свобод для кожної людини, без „рівноправності всіх горожан держави”, без проведення радикальних змін в суспільстві, без цього політичного фундаменту всякі розмови про автономію — порожня фраза. У великих централізованих державах, де панує політична неволя для національних меншин, не можуть існувати політично вільні національні автономії.

       «Одвертий лист до галицької української молодежі». Тут звучить заклик до об’єднання, оскільки всі ми українці і не має окремо українців галицьких. А також заклик до праці та навчання, щоб допомогти укр-цям в Рос. імперії. Іван Франко вважав, що у процесі становлення модерної нації вирішальну роль має відіграти справжня національна еліта, що стане дороговказом у незалежне політичне майбутнє, зміцнюватиме національний дух та працюватиме на ниві культури й політики. „Перед українською інтелігенцією відкриється… величезна дійова задача — витворити з величезної етнічної маси українського народу українську націю, суцільний культурний організм, здібний до самостійного культурного й політичного життя, відпорний на асиміляційну роботу інших націй”. Тут дуже виразно звучить питання самостійного політичного життя. Великі надії автор покладає на молодь, якій судилося втілити його омріяний національний ідеал. Він закликає її „навчитися чути себе українцями” і це почуття не може проявлятися у загумінковому патріотизмі та на словах, а має „вести за собою практичні консеквенції”. Моральне переродження української нації мусить стати результатом праці над згуртуванням народу на основі його мови, традицій, звичаїв, ментальності. Мобілізація сил, здобування знання, праця над собою — спричинить суспільні зрушення та метаморфози в українському суспільстві.

      «Поза межами можливого» - ідеал укр. державності поза межами можливого. У цій статті Іван Франко глибше розвиває поняття національного ідеалу: це ідеал повного, нічим не обмежуваного життя і розвитку нації. Маніфест українського національного ідеалу вміщує в собі „західноєвропейські ідеали соціальної рівності і політичної волі”. Національний ідеал мусить пройти крізь національну свідомість, бо інакше він назавжди залишиться поза межами можливого. Іван Франко наголошував, що в цей політичний час національний ідеал для нас ще не здійсненний, але до нього ведуть тисячі стежок, що лежать у нас під ногами і лише від нас залежатиме, якою і куди йти. Він застерігає, що відсутність прагнення до національного ідеалу може призвести до вже відомих сумних випадків „потонення в общеросійськім морі” та до зневіри і апатії.

Серцевиною національної ідеї є ідея самостійного політичного життя народу, ідея державності тієї чи іншої нації, яку І.Франко окреслював як “національний ідеал”, “ідеал національної самостійності”, тобто “ідеал повного, нічим не в’язаного і не обмежуваного… життя і розвою нації”.      

      «Що таке поступ?». “Поступ – це людяність”. Франко визначає 2 шляхи руху ідеї: голод і любов. Розум не є чинником поступу. Іван Франко розглядає різноманітні концепції держави. Він, на жаль, не подає свого бачення форми державного правління в Україні. Хоча зауважує, що „чоловік може бути щасливим у житті…тільки в співжитті з іншими людьми в…нації”. Він не лише сутнісно критикує соціал-демократичні, марксистські уявлення про поступ чи державу. Він також заперечує зверхність інтернаціоналізму в житті народу і протиставляє йому фактор націоналістичний (“Америка для американців”, а “Русь для Русі”), який один може повновартісно забезпечувати розвиток нації. Франко робить висновок, що поступ, хоч він і має «два значення: все змінюється, але чи на краще, чи на гірше?», все-таки веде до добра.

      «Суспільно-політичні погляди Михайла Драгоманова». Мав складні стосунки з Драгомановим, який мав вплив на галицьку інтелігенцію, вчив її бути європейською. Завдяки йому Франко позбувся впливу москвофільства. Вадою Драгоманова було те, що він писав про укр-ців лише як про селян і виступав за федералізм з Росією. На громадсько-політичному відтинку Франко довгі роки співпрацював з М. Драгомановим, цінуючи у ньому «європейського політика». Згодом Франко розійшовся з Драгомановим у поглядах на соціалізм і в питанні національної самостійности, закидаючи йому пов'язання долі України зРосією («Суспільно-політичні погляди М. Драгоманова», 1906 р.)