У той час уми передових діячів Європи заполонили новомодні соціалістичні ідеї, які, здавалося, дадуть свободу та щастя людині й нації. Молоді небайдужі галичани (насамперед завдяки старанням М. Драгоманова) теж підтримували ці ідеї. Франкові це захоплення обійшлося надто дорого. У 1877 р. його було вперше
заарештовано за соціалістичну пропаганду (митець провів дев'ять місяців у тюремній камері разом із кримінальними злочинцями). Після звільнення галицька інтелігенція показово вороже поставилася до нього: більшість видань не друкували його творів. У цей час він заробляв собі на прожиття журналістською
діяльністю. Проте найбільше підкосила молодого Франка особиста любовна драма: батько його коханої, Ольги Рошкевич, заборонив опальному митцеві з нею  зустрічатися й змусив дочку вийти заміж за іншого. Довідавшись про цей шлюб, Франко тяжко занедужав, мало не номер.
   Згодом Іван разом із товаришем і співв'язнем М. Павликом починає видавати на кошти, одержані від М. Драгоманова, журнал «Громадський друг», у першому числі якого друкує свій вірш із промовистою назвою «Товаришам із тюрми»:
Наша ціль — людське щастя і воля.
Розум владний без віри основ,
І братерство велике, всесвітнє.
Вільна праця і вільна любов!
  Після заборони «Громадського друга» Франко видає друком два збірники журнального типу «Дзвін» і «Молот», що, по суті, були продовженням попереднього часопису. У цих виданнях був опублікований знаменитий вірш «Каменярі» і гострополемічні статті «Критичні письма о галицькій інтелігенції» і «Література, її завдання і наійважніщі ціхи'». У серії книжок «Дрібна бібліотека» митець друкує багато своїх перекладів із різних літератур.
  Насичена діяльність Франка була перервана другим його несподіваним арештом у березні 1880 р. й тримісячним ув'язненням у коломийській тюрмі. Митця звинуватили в підбурюванні місцевих селян проти «законного порядку» і влади.
Звичайно ж, він був змушений припинити університетські студії. Після звільнення Франко, хворий на малярію, голодний, ішов пішки з Коломиї до рідного села. Спочатку староста заборонив йому мешкати в Нагуєвичах, аж доки не надійде паспорт із Дрогобича. Знесилений митець під наглядом жандарма змушенийбув повернутися до Коломиї, про зазнані в дорозі муки він писав: «Тяжка це була дорога, після котрої мені на обох ногах повідпадали нігті на пальцях».
  Враження про це ув'язнення письменник передав у творі «На дні».
З 1881 р. у Львові за участю І. Франка виходить друком журнал «Світ», у якому він публікує перший у європейській літературі роман із робітничого життя «Борислав сміється». Через матеріальну скруту Франко змушений повернутися в Нагуєвичі до вітчима й працювати по господарству. Часу на творчість не було,тож він писав уночі. У таких умовах письменник створює повість «Захар Беркут», перекладає трагедію «Фауст» Ґете, поему «Німеччина» Гейне, пише статті про Т. Шевченка.
  З 1883 р. Франко знову у Львові, тут він працює в журналі «Зоря». У 1885-1886 рр. нелегально відвідує Київ з метою поглибити співпрацю інтелігенції Західної і Східної України, розділених між двома імперіями. Тут письменник налагоджує контакти з М. Лисенком, М. Старицьким, Г Нечуєм-Левицьким,
іншими знаними діячами. Пізніше саме за посередництва Франка в Західній Україні будуть надруковані «Гамлет» у перекладі М. Старицького, «Книга пісень» Г. Гейне в перекладах Лесі Українки й Максима Славинського та ін.