«Зів'я́ле ли́стя» — збірка творів Івана Франка. Вона є зразком інтимної лірики. Написана протягом 1886–1896 років і видана у 1896 році. Збірка також має назву «Лірична драма».

У цій збірці розкривається душевна трагедія ліричного героя (самого Івана Франка), викликана тяжкими обставинами особистого життя, зокрема нерозділеним коханням.

​

Вперше надруковано у кн.: «Зів’яле листя. Лірична драма Івана Франка» Львів, 1896.

Окремі поезії «Першого жмутка» друкувалися в періодичних виданнях за кілька років до виходу збірки «Зів’яле листя».

Після виходу з друку першого видання збірки «Зів’яле листя» окремі вірші з неї друкувалися у хрестоматіях, альманахах та інших виданнях. Так, готуючи до друку в 1903 р. антологію української поезії «Акорди», Франко вмістив в ній чотири поезії: із «Першого жмутка» – «Я не жалуюсь на тебе, доле…» (с. 108); з «Другого жмутка» – «Зелений явір…» (с. 104), «Отсе тая стежечка…» (с. 105), «Як почуєш вночі край свойого вікна…» (с. 104).

Перед друкуванням в «Акордах» цих поезій І. Франко зробив у них деяку мовно-стилістичну правку. Так, написання слова мінівиправив на мені, слово квіти замінив на цвіти, єї – на її. У першому рядку вірша «Як почуєш вночі край свойого вікна…» поет замінив слово вночі на часом. Замінені слова квіти і вночі були поновлені автором у виданні 1911 р.

У 1911 р. у Києві вийшло з друку друге видання збірки «Зів’яле листя». У збірці надрукована «Передмова» до першого видання та «Переднє слово» до другого видання.

Київська цензура вилучила з цього видання два вірші: з «Першого жмутка» – «Не боюсь я ні бога, ні біса» та з «Третього жмутка» – «Душа безсмертна! Жить віковічно їй». В доповіді київського цензора С. Щоголева Петербурзькому цензурному комітету від 14 січня 1909 р. зазначалося, що названі Франкові вірші збуджують народ проти царя: «На стор. 12, у 5 рядку вірша, прикладається до царів зухвало-зневажливий епітет «держилюдів»; у вірші на стор. 104 міститься хула на господа бога, який порівнюється з паперовим опудалом». У висновку цензор пропонував «вилучити вказані сторінки» (ЦДІА СРСР, ф. 779, оп. 4, спр. 310, арк. 126).

Подається за виданням 1911 р. з поновленням вилучених царською цензурою двох поезій: «Не боюсь я ні бога, ні біса» та «Душа безсмертна! Жить віковічно їй», які друкуються за виданням 1896 р.

Тематика збірки

 

  «Зів'яле листя» — не збірка розрізнених віршів, а цілісний твір із наскрізним любовним сюжетом. Композиційно складається з трьох «жмутків» (уже в такий спосіб продовжується символіка назви), кожний з яких складається з двадцяти поезій.

  Перший «жмуток» був написаний раніше й уміщений ще в збірці «З вершин і низин», тепер до нього додалися два нові. В основі ліричного сюжету — болісні переживання юнака, викликані нерозділеним коханням.
Три «жмутки» віршів (мов три дії драми) розкривають три душевні стани героя.
1. Перший «жмуток»- — палке кохання без надії на взаємність. Героя мучить самотність і сум. Світло приходить на зміну темряві в його душі й навпаки.
І все ж крізь хмари відчаю пробивається промінчик сподівання на щастя.
2. Другий «жмуток» найбільш оптимістичний, кохання в душі героя спалахує з новою силою, дарує віру, радість життя, але... ненадовго.
3. Третій -«жмуток» — розв'язка драми: кохана стає дружиною іншого, щира
любов зневажена, надії на щастя остаточно втрачені. Герой більше не знає, для чого жити. Дійшовши до крайньої межі відчаю, він накладає на себе руки. Так ще раз повторюється доля молодого Вертера — героя відомого роману Й. В. Ґете, що про нього згадує автор у передмові.

Перший жмуток (1886–1893)

• I. По довгім, важкім отупінню…

• II. Не знаю, що мене до тебе тягне…

• III. Не боюсь я ні бога, ні біса…

• IV. За що, красавице, я так тебе люблю…

• V. Раз зійшлися ми случайно…

• VI. Так, ти одна моя правдивая любов…

• VII. Твої очі, як те море…

• VIII. «НЕ НАДІЙСЯ НІЧОГО»

• IX. Я не надіюсь нічого…

• X. Безмежнеє поле в сніжному завою…

• XI. Як на вулиці зустрінеш…

• XII. Не минай з погордою…

• XIII. Я нелюд! Часто, щоб зглушить…

• XIV. Неперехідним муром поміж нами…

• XV. Не раз у сні являється мені…

• XVI. ПОХОРОН ПАНІ А. Г.

• XVII. Я не кляв тебе, о зоре…

• XVIII. Ти плачеш. Сліз гірких потоки…

• XIX. Я не жалуюсь на тебе, доле…

• XX. ПРИВИД

• ЕПІЛОГ

• «s:s:Не знаю, що мене до тебе тягне…»

• «s:Не боюсь я ні бога, ні біса…»

• «s:Раз зійшлися ми случайно…»

• «s:Твої очі, як те море…»

• «s:Не надійся нічого»

• «s:Я не надіюсь нічого…»

• «s:Безмежнеє поле в сніжному завою…»

• «s:Не минай з погордою…»

• «s:Я не кляв тебе, о зоре…»

• «s:Я не жалуюсь на тебе, доле…»

• Епілог

Другий жмуток (1895)

• I. В Перемишлі, де Сян пливе зелений…

• II. Полудне…

• III. Зелений явір, зелений явір…

• IV. Ой ти, дівчино, з горіха зерня…

• V. Червона калино, чого в лузі гнешся?

• VI. Ой ти, дубочку кучерявий…

• VII. Ой жалю мій, жалю…

• VIII. Я не тебе люблю, о ні…

• IX. Чому не смієшся ніколи?..

• X. В ВАГОНІ

• XI. Смійтесь з мене, вічні зорі!..

• XII. Чого являєшся мені…

• XIII. Отсе тая стежечка…

• XIV. Якби знав я чари, що спиняють хмари…

• XV. Що щастя? Се ж ілюзія…

• XVI. Як не бачу тебе…

• XVII. Як почуєш вночі край свойого вікна…

• XVIII. Хоч ти не будеш цвіткою цвісти…

• XIX. Як віл в ярмі, отак я день за днем…

• XX. Сипле, сипле, сипле сніг…

Третій жмуток (1896)

• I. Коли студінь потисне…

• II. Вона умерла! Слухай! Бам! Бам-бам!..

• III. Байдужісінько мені тепер…

• IV. В алеї нічкою літною…

• V. Покоїк і кухня, два вікна в партері…

• VI. Розлука! Те, що я вважав…

• VII. Не можу жить, не можу згинуть…

• VIII. Я хтів життю кінець зробить…

• IX. Тричі мені являлася любов…

• X. Надходить ніч. Боюсь я тої ночі!..

• XI. Чорте, демоне розлуки…

• XII. І він явивсь мені. Не як мара рогата…

• XIII. Матінко моя ріднесенька!..

• XIV. Пісне, моя ти підстрелена пташко…

• XV. І ти прощай! Твого ім'я…

• XVI. Даремно, пісне! Щез твій чар…

• XVII. Поклін тобі, Буддо!..

• XVIII. Душа безсмертна! Жить віковічно їй!..

• XIX. «Самовбійство — се трусість…»

• XX. Отсей маленький інструмент…

Усі три драматичні акти (три «жмутки») передають зміну ПОЧІТТІВ ліричного героя, і водночас усі вони поєднані єдиним образом коханої жінки: «Знаємо три його любові, з яких одна — "лілея біла", "мов метелик", "невинна, як дитина" (Ольга Рошкевич. — Авт.), а друга — "гордая княгиня", "тиха та сумна", "мов святиня" (Юзефа Дзвонковська. — Авт.), а третя — "женщина чи звір", "сфінкс", "мара",
"з гострими підборами" (Целіна Журовська. — Авт.), — та все ж перебуваємо в зачаклованому стані й бачимо лише одну... Перед нами не три особи, а три силуети однієї й тієї ж постаті, грані одного кристалу, три етапи розвитку й емоційного буття різних, але споріднених, в одному тілі живущих любовних пристрастей».