Іван Якович Франко народився 27 серпня 1856 р. в селі Нагуєвичах Дротобнцького повіту, недалеко від Львова.

 

 Батько, Яків Франко, був сільським ковалем. В автобіографічному оповіданні «У кузні» Іван Якович напише: «На дні моїх споминів і досі горить той маленький, але міцнийй огонь. У ньому пронизуються сині, червоні та золото-білі промені, жевріє, мов розтоплене вугля, і яриться в його глибині щось іще біліше, променясте... Се огонь у кузні мойого батька. І мені здається, що запас його я взяв дитиною у свою душу на далеку мандрівку життя. І що він не погас і досі».

 

  Мати, Марія Франко (Кульчйцька), походила із збіднілого, але шляхетського роду, була гордої вдачі, мала чутливе до краси серце.

   

 Спочатку Івась навчався в початковій школі сусіднього села Ясениці-Сільної(1862-1864). За два роки навчання він уже добре оволодів трьома мовами: українською, німецькою й польською. «"Якесь воно не таке, як люди", — казали про нього сусіди, і це ж саме "не таке" помічав у ньому й батько-коваль, вирішивши будь-що одірвати сина від кузні й спровадити в якусь іншу науку», — згадує М. Коцюбинський. Пізніше хлопець навчався в так званій нормальній школі Дрогобича (1864-1867) і Дрогобицькій гімназії (1867-1875). Навчання в цих закладах було марудним: талановитий Івась постійно зазнавав знуїцань від своїх учителів, хоч і виявляв значні здібності й старання. Діти в Дрогобицькій нормальній школі «туманіли зо страху, тратили голос, тратили пам'ять, віру в себе...»(про навчання в тогочасній школі більше можна прочитати в автобіографічних оповіданнях І. Франка «Отець-гуморист», «Чистописання», «Оловець», «Грицева шкільна наука»).

   У дев'ятирічному віці Іван утратив найближчого порадника — свого батька. У родині залишилися мати з чотирма дітьми й розладнане господарство. Щоб підтримати родину, мати вдруге виходить заміж. Вітчим, Гринь Гавршик, був доброю людиною, він щиро полюбив дітей своєї дружини, сприяв тому, щоб Іван продовжував навчання. У шістнадцятирічному віці Франко втратив і матір, яку дуже любив і з теплом згадував у своїй пізнішій поезії:

Мамо, голубко! Зараня в могилі

Праця й недуга зложили тебе,

Пісня ж твоя в невмираючій силі

В мойому серці ясніє, живе.

Ох, і не раз тая пісня сумненька

В хвилях великих незгоден життя

Тихий привіт мені слала, мов ненька.

Сил додала до важкого пуття.

  Незважаючи на життєві трагедії, Фрапко навчався в Дрогобицькій гімназії дуже добре, став найкращим учнем. Він мусив сам хоч якось заробляти на прожиття: давав однокласникам із багатших родин платні уроки з математики, іноземної мови, історії. Навчаючись у гімназії, Іван зібрав чималу бібліотеку — майже 500 книжок, захопився фольклором. Спочатку пісні записував від матері, далі — там, де тільки випадала нагода. Уже незабаром уклав два великі зошити записів — майже 800 творів.

  У цей же час юнак сам починає писати. Перший вірш Франка мав назву «На Великдень 1871 року» й був присвячений батькові. Хлопець перекладав також твори Гомера, Софокла, Горація, «Слово о полку Ігоревім», «Краледворський рукопис» (одну зі знаменитих літературних містифікацій Вацлава Ганки, що спричинили чеське національне відродження). У 1874 р. у львівському студентському журналі «Друг» під псевдонімом Джеджалик уперше з'являються вірші вісімнадцятирічного Івана — «Моя пісня» і «Народна пісня».

  У 1875 р. Іван Франко вступив на філософський факультет Львівського університету. Тут він співпрацює зі студентським журналом «Друг», друкуючи в ньому свої нові переклади, вірші, літературно-критичні розвідки, публіцистичні праці. Юнак вливається в суспільно-політичне життя, навколо нього гуртується патріотично налаштована молодь.