У справі «возз'єднання» Західної України сталінська ідеологія покладала великі надії на сина Івана Франка - Петра. У вересні 1939 року його примусили на Народних Зборах виголосити політичну доповідь. Та згодом він спробував втекти - і його було знищено. Влада не знала, як відповісти: куди подівся Петро Франко? Врешті, правду про його загибель приховали, його ім'я було заборонено згадувати.

Однак обійтися без Франків сталінські «визволителі» не могли. Тож вирішили пустити в гру другого сина Івана Франка - Тараса, який, на відміну від брата, не визначався високою громадською та політичною активністю, принаймні не був настільки активним, як хотіла б радянська ідеологія. Він працював у провінції вчителем латинської мови в станіславській гімназії, успішно поєднуючи викладання цього предмета з працею учителя фізкультури. Для його переїзду у Львів треба було приготувати помешкання і відповідну посаду... Дуже скоро «партія і уряд» ці проблеми успішно вирішили. Тарас Франко мав стати директором Львівського літературно-меморіального музею Івана Франка, роботу якого відновили відразу по звільненні Львова. Однак та посада була зайнята. Її обіймав відомий колись молодомузівець Петро Карманський, якого нищівно критикував колись Іван Франко. Партійна перевірка, проведена в музеї, відразу виявила там велику кількість недоліків, і Петра Карманського вигнали з роботи, про що було повідомлено в пресі.

Невідкладно розв'язали й питання помешкання. Сім'ю Тараса Франка, яка складалася з дружини Катерини, дочок Зиновії та Дарії і сина Роланда-Олександра, поселили в будинку Михайла Грушевського, відданому Музею Івана Франка для господарських потреб.

Мізерної директорської зарплатні - 66 крб. - було явно замало, щоб утримувати велику сім'ю. Тож перед хатою М. Грушевського Франки вирощували картоплю, петрушку, цибулю та моркву. Нині на цьому місці красується молодий яблуневий садок, посаджений президентами європейських країн, які були учасниками зустрічі у Львові 1999 року.

Однак Тарас Франко не виправдав надій «партії та уряду», і його ні з сього, ні з того звільнили з роботи. На його місце прийшов працювати фронтовик, колишній випускник Ніжинського педагогічного інституту, нині викладач української літератури Львівського педагогічного інституту Іван Кияшко. Ширились чутки, нібито причиною звільнення Тараса Франка стало те, що він мав необережність десь сказати: колишні селянські неколективізовані виглядають значно краще, ніж сучасні колгоспні поля. На Львівщині саме тривала колективізація, гуркотіли ешелони в Сибір з непокірними одноосібниками, майно яких «націоналізовувалось» і пропивалося сільськими «активістами».

Після вбивства Ярослава Галана посилилися репресії й проти інтелігенції. Сім'ю Тараса Франка вони ніби не зачепили. Не були заарештовані ні Зиновія Франко, яка навчалася в аспірантурі університету, ні Дарія, ні син Роланд - він закінчив Львівську середню школу № 49 і вступив на престижний у ті часи факультет Львівської політехніки: треба було підіймати знищений війною Борислав, країна потребувала нафти.

Однак так здавалося на перший погляд - було вирішено розправитися із Франками. Тодішній перший секретар обкому партії І. Грушецький категорично почав вимагати вивезення зі Львова сім'ї Тараса Франка... у Сибір. Про думку „першого" зі Львова повідомили Київ і Москву. У Львів поспішно скерували „разобраться на месте" Д. Мануїльського. Він погодився з думкою „першого" і відразу по приїзді прибув у музей, щоб тодішній директор І. Кияшко підготував Тараса Франка до переїзду в Сибір. Однак Іван Кияшко запротестував: за що, як на це подивляться „возз'єднані" брати-галичани? Чи відомо керівникам у Києві і Москві, ким для тутешніх українців є Іван Франко? Мало того, що замовчується доля Петра Франка, в сталінських концтаборах карається його дочка Віра Франко, а дочка Івана Франка Анна, вирвавши свого чоловіка з лабет НКВД, негайно виїхала на Захід, не схотівши жити в «советськім раю». Тож виселення сім'ї Тараса в Сибір сприйметься як цілковите винищення родини Франків! Навіщо тоді музей?

Після довгих роздумів у Львові вирішили сім'ю Тараса Франка помилу­вати і замість Сибіру відправити до... Києва. І зробити це помпезно. По Львову пустили чутку, що приїзд Мануїльського зумовлений турботою «особисто тов. Сталіна» про долю Франків, мовляв, є „дані", що українські буржуазні націоналісти збираються розправитися з ними, як це зробили з Галаном. Д. Мануїльський навіть відвідав сім'ю Тараса Франка «з пів-літрою". З цієї нагоди дружина Тараса Франка понавиставляла на стіл найкращий посуд, вилки, ножі, й поклала серветки. Д. Мануїльський грав простачка, казав: „ми свої люди", мовляв, нам ні до чого панські забаганки. Тож брав м'ясо руками, вів „дружню" розмову, поплескував по плечах сина Франка.

Тарас Франко, вихований до всього ще й на грецькій та латинській культурі (через що й назвав свого сина Роландом, але мусив дописати й друге ім'я, бо священик категорично відмовився таким, невластивим «для нас» іменем охрестити дитину), високим штилем дякував «пану» Мануїльському, але не мав бажання покинути Львів і переїхати до Києва. Йому тут ніхто не загрожує. «Пану» Мануїльському врешті набридло умовляти нездогадливого сина Франка, і він поставив питання руба: або Київ, або Сибір! У Сибіру - каторга, а Києві розкішна квартира і «по душе» робота.

Справді, в Києві на Франків чекала свіжовибілена, відремонтована пятикімнатна квартира біля Оперного театру, в якій раніше мешкав міський голова. Дочку Зиновію перевели в аспірантуру при Інституті мовознавства ім. О. Потебні, сина Роланда - на гірничий факультет Київської політехніки, оскільки фахівці потрібні не тільки Бориславу, а й зруйнованому Донбасу. Тарас Франко дістав роботу в Інституті літератури імені Т. Шевченка, де невдовзі став кандидатом філологічних наук. Проте нікому з Франків не дозволялось вільно приїздити із Києва до Львова. На це потрібен був дозвіл «відповідних органів».

Проте нікому з Франків не дозволялось вільно приїздити із Києва до Львова. На це потрібен був дозвіл „відповідних органів».

Справжня причина переселення родини Франків до Києва стала відома широкій громадськості значно пізніше. 29 січня 1995 року в тижневику „Українські вісті", що виходив у США з'явилася стаття Данила Шумука „Кров України". „Кров України", - писав він, - так була названа перша після Другої світової війни підпільна організація. Основоположниками її були львівські студенти: Криса (його ім'я моя пам'ять не зберегла, здається, що був він студентом Торговельного інституту), син Тараса Франка (його ім'я також забув) і Юрко Грицеляк. Двоє останніх - студіювали в Політехнічному інституті Данило Шумук був багаторічним в'язнем польських, німецьких та радянських тюрем і таборів. Карався 27 літ».

Зазначимо, що Крису звали Богданом, а сина Тараса Франка - Ролан-дом. Організація в основу своєї діяльності поклала, як твердить Данило Шумук, „Декалоги" і 44 правила життя українського націоналіста». «Та сталось так, - писав автор статті, - що той тріумвірат ще не встиг закріпити­ся і пустити паростки, як органи. МВД їх розкрили й заарештували.»

В організації виявився негідник, який . забезпечив; її друкарськими шрифтами. Його ім'я не варто згадувати. Він вирішив заробити неабиякий капітал, „здавши" організацію. Так і сталося. Опісля спився і помер під плотом Стрийського парку, в п'яному чаді викрикуючи, що йому завинила міліція. Документи заарештованих уже буди підписані до суду. Тарас Франко про це нічого не знав. Знала тільки його дружина. Лише про все оповів син. Мати зібрала синові все необхідне для тюрми й чекала...

Дізнавшись про цю організацію та участь у ній онука Івана Франка, Грушецький аж шаленів від люті. Йому донесли також, що зробив так, що «этот гаденыш» зробив так, що на випускному табло учнів СШ №49 заміть портретів Леніна і Сталіна красувались Тарас Шевченко та Іван Франко. Звичайно, з цього було зроблено висновки, однак „органи" не зачепили Роланда. Грушецький вирішив „зам'яти" цю справу. А що, як запитають: „А вы куда смотрели, тов. Грушецкий?» Треба було зробити так, щоб про організацію ніхто нічого не знав, винних покарати, а Роланда Франка не займати. «Неформальні вищі інстанції, - писав у статті Д. Шумук, наказали анулювати всі протоколи того слідства і все почати знову. І щоб цим разом у протоколах слідства прізвище „Франко" не було. А Франкам запропонували поселитися в Києві". У такій ситуації можна було вдати, ніби нічого не сталося, залишити Франків у Львові. Але проти цього виступив «первый» у Львові, він вимагав, щоб «их убрали подальше".

Про історію з Сибіром оповів у своїх спогадах тодішній директор Музею Івана Франка Іван Княшко, які він нещодавно передав на збереження до цього музею.

У Києві родину Франків взяли в тісні обійми ангели-хоронителі з КГБ. Роланд відчував провину за долю батька й матері, хоча вони його ніколи за це не картали. І він став малокомунікабельним. Не хотів накликати біду на -інших: зарився у науку й нічого не бачив.

Учитись йому не заважали. По закінченні Київської політехніки він як один із найкращих випускників був направлений на роботу в Технічне уп­равління центрального апарату Міністерства місцевої паливної промисло­вості УРСР. Згодом перейшов до Науково-дослідного інституту автоматики Міністерства приладобудування СРСР, де подолав шлях від молодшого наукового співробітника до заступника директора з наукової роботи, очолив новостворений Всесоюзний інститут аналітичного приладобудування Мінприладу СРСР. Після чергової реорганізації науково-виробничого об'єднання „Київський інститут автоматики", очолюваного відомим ученим, академіком Б.Тимофєєвим.

Роланд Франко - кандидат наук, має 50 наукових праць та винаходів, нагороджений орденами СРСР. Був радником з технічних питань Посольства України у Великій Британії. Саме завдяки йому налагодились дружні відносини української діаспори з Україною. Також завдяки його високому авторитету в науці Україна безкоштовно дістала на Південному полюсі по­лярну станцію ім. Фарадея.

У березні ц. р. Роланду-Олександру Франку виповнилося 70. Він - член правління і заступник голови правління Всеукраїнського фонду відтворення видатних пам'яток історико-архітектурної спадщини імені Олеся Гончара. Роланд Франко очолив центр «Франко-Європа», створений з ініціативи Міжнародного науково-технічного університету, Всеукраїнського фонду відтворення визначних пам'яток історико-архітектурної спадщини імені Олеся Гончара та Київського інституту автоматики. Той центр, як нещодавно повідомлялося в пресі, котрий одним із основних своїх завдань вважає організацію і сприяння підготовці повного видання творів І. Франка до його 150-річчя, віднайдення та опрацювання листування письменника з відомими діячами культури, систематизацію іншомовних його творів (написаних німецькою, польською та іншими мовами), залучення до спільної праці франкознавців з Києва, Львова, Дрогобича, відновлення пам'ятних місць, пов'язаних з іменем Івана Франка, творчість якого є складовою європейських культурних цінностей.