Справжньою верщиною поетичного генія Франка стала поема «Мойсей»(1905). У ній зреалізувалися найважливіші політичні, філософські, етичні й естетичні погляди автора.
Поетові довелося жити, певно, у найтяжчу для мислячої людини епоху — епоху духовних зрушень і потрясінь, у статті «Одвертий лист до галицької української молоді» франко сформулював найважливіше завдання для себе, для провідної верстви того часу і — ще більше — нашого: «Перед українською інтелігенцією відкривається тепер, при свобідніших формах життя в Росії (ідеться про лібералізацію під час Революції 1905 р. — Авт.), величезна дійова задача — витворити з величезної етнічної маси українського народу українську націю, суцільний культурний організм, здатний до самостійного культурного й політичного життя...»
Саме ця проблема — формування нації — є основоположною в поемі «Мойсей».
Поштовхом для написання твору стала Революція 1905 р. в Російській імперії.
Франко дійшов висновку: розпочинається епоха руйнування імперій, старого несправедливого суспільного устрою. Відтак поневолені народи матимуть шанс на визволення. Треба зробити все, щоб українська нація також була готовою гідно скористатися цим шансом.
Творчий задум заходився під час перебування поета 1904 р. у Римі. Його глибоко вразила скульптура Мойсея, створена на початку XVI ст. Мікеланджело Буонарроті.
Тема й проблематика.

За основу сюжету взято біблійну історію про старозавітного пророка Мойсея, який вивів єврейський народ з єгипетської неволі.
Іван Франко (з передмови до твору): «Основною темою поеми я зробив смерть Мойсея як пророка, не признаного своїм народом. І ця тема в такій формі не біблійна, а моя власна, хоч і основана на біблійнім оповіданні».

У творі порушується широке коло загальнодуховних і національних проблем, які, на думку Франка, є життєво важливими для українців:
1. Народ може стати нацією тільки з вірою в Бога, у його доброту й мудрість,а також у своє високе покликання й щасливе майбутнє.
2. Треба бути готовими на тяжкі випробування й жертви заради свободи.
3. Смертельно небезпечно для народу спокушатися на підступні обіцянки лукавих псевдовождів, бо насправді єдина їхня мета — влада, вони ведуть до катастрофи.
4. Істинні духовні провідники в жодному разі не повинні впадати у відчай і зневіру, бо посіяні ними в людських душах зерна правди й добра рано чи пізно проростуть.

Жанр і композиція.

Символічний зміст твору має глибокий філософський підтекст, отже, за жанром це філософська поема-притча.
Композиційно «Мойсей» складається з прологу й двадцяти пісень.
Цікаво, що пролог був написаний пізніше за поему й, так би мовити, вимушено. Під час друкування книжки сталася помилка: перші кілька сторінок залишилися чистими. Видавець запропонував Франкові написати якесь вступне слово, щоб заповнити місце. На другий день поет приніс не передмову, а геніальний поетичний пролог. Він став своєрідним коментарем, який увібрав основні ідейно-філософські настанови твору, головні проблеми, а також громадянський і національно-визвольний пафос. Пролог промовисто засвідчує, що поема спроектована в сучасну для автора українську дійсність, адже в ньому Франко (який у цьому разі цілком ототожнює себе з ліричним героєм) безпосередньо звертається до рідного народу:
Народе мій, замучений, розбитий.
Мов паралітик той на роздорожжу.
Людським презирством, ніби струпом, вкритий!
Твоїм будущим душу я тривожу...
Поштовхом до прологу, очевидно, стала «пісня» Мойсея (Второзакония. 32:1-47), якою пророк перед смертю звертається до громадян Ізраїлю. В обох текстах є безпосереднє звернення до народу, посвята йому, провіщення його майбутнього.
Помітний перегук твору з «Божественною комедією» Данте, яку саме тоді перекладав Франко.

Пролог пройнятий таким же високим громадянським пафосом, полум'янимпатріотизмом, як і «Божественна комедія», зокрема пісня VI «Чистилища», де міститься відоме звернення Данте до Італії.
Франків пролог — це стислий художній літопис історії українського народу, духовно-філософське її осмислення. Оглядаючи минуле України, поет бачить у ньому не тільки «облудливу покірність усякому, хто зрадою і розбоєм» його скував, а й вияв духовної снаги. Ціною величезних втрат і жертв народ здобував собі волю. Поет упевнений, що всі ті жертви не даремні.

У сюжеті поеми чітко вирізняються чотири частини.
У першій частині (пісні І-ХІ) наростає конфлікт, що виливається в протистояння пророка й народу. Сорок літ Мойсей вів гебреїв через пустелю до «землі обітованої» (обіцяної Богом), сам свято вірив у Божу поміч і запалював, надихав своєю вірою серця людей. Однак зрештою народ нестерпно стомився і зневірився. Він уже нічого не хоче, крім їжі й відпочинку. Тепер нащадки дорікають батькам, які колись вирішили вийти з єгипетського рабства на пошуки щастя й свободи. На заклики Мойсея не забувати про високу мету вони роздратовано відпрвідають: «Наші кози голодні», обирають жалюгідне існування посеред пустелі («Нам і тут непогано»). Отже, зневіра, цілковите зосередження на матеріальному перетворює народ на натовп. Цим користуються фальшиві пророки Авірон і Датан: щоб сподобатися людям і відібрати владу в Мойсея, вони потурають занепадницьким, дрібнокорисливим настроям.
Аби врозумити народ, Мойсей розповідає легенду про те, як дерева вибирали собі царя (це фактично програма життя самого автора). Цю притчу письменник взяв із Біблії. Як терен, що зголосився служити іншим деревам (вродливій пальмі, величному кедрові, тужливій березі), аби вони жили краще, так і Франко проголосив ідеалом свого життя служити народові на його шляху до заповітної мети.
І все ж невдячний, засліплений утомою й оманою лжепророків народ зрікається, проганяє від себе Мойсея.
У другій частині поеми (пісні XП-XVПI) Мойсей по-філософськи осмислює свою сорокарічну місію д5гховного провідника, шукає причини поразки. Насамперед намагається знайти вину в собі. Проте демон п^ттелі Азазель (глас відчаю в душі самого Мойсея) провокує його на якусь мить зневіритися, засумніватись у своєму покликанні, у мудрості Бога: «Одурив нас Єгова».
У третій частині (пісня XIX) приходить розплата за сумніви. З бурі (з душевної бурі сум'яття Мойсея) до нього обізвався Господь, відкрив свою логіку. Він вів євреїв таким довгим і тяжким шляхом, щоб вони зміцніли духом, навчилися бути господарями земних скарбів, а не їхніми рабами. Уже незабаром гебізеї знайдуть обіцяний край. Проте Мойсей через свою навіть миттєву зневіру не ввійде в нього. Він помре на порозі нового життя, щоб стати пересторогою тим, хто «рветься весь вік до мети і вмирає на шляху».
Частина четверта (пісня XX). Одначе велика сорокарічна праця Мойсея не минає дарма. Муки сумління, викликані смертю провідника, знову пробуджують у душах людей віру, самосвідомість і прагнення йти до мети, заповіданої Мойсеєм. Гебреї страчують підлих спокусників Авірона й Датана (так закінчується доля всіх лукавих вождів). Знаходиться новий провідник, гідний Мойсея, — «князь конюхів» Єгошуа. Під його проводом народ знову вирушає в дорогу.
Образ Мойсея.

Мойсей постає в поемі як істинний духовний провідник, який цілком присвятив своє життя рідному народу. Він вів євреїв крізь пустелю стільки років, щоб вони позбулися рабської психології, сформованої в єгипетській неволі. В образі Мойсея чимало рис вдачі самого автора — передусім розуміння місії духовного вождя:
Я ж весь вік свій, весь труд тобі дав
У незломнім завзяттю, —
Підеш ти у мандрівку століть
З мого духа печаттю.
Так схвильовано звучать слова прощання Мойсея (і Франка) зі своїм народом. Промовисто поданий у поемі портрет Мойсея:
Хоч літа його гнуть у каблук
Із турботами в парі,
Та в очах його все щось горить.
Мов дві блискавки в хмарі.
Хоч волосся все біле, як сніг,
У старечій оздобі.
Та стоять ще ті горді жмутки.
Як два роги на лобі.
Мойсей Франка, як і герой Мікеланджело, — постать мужня, багата на внутрішню силу й духовну велич.
«Горді два жмутки» — це два промені світла, які мав біблійний пророк, у Мікеланджело вони зображені у вигляді двох пасем волосся над лобом.
Внутрішній світ Мойсея найкраще розкривається у вигнанні: на самоті в болісних роздумах він спочатку утверджується у вірі, а потім зневіряється, піддавшись спокусі демона Азазеля.
Молитву Мойсея на горі під табором поет зобразив у дивовижний спосіб, використавши тінь як художній образ: силует проводиря видається гігантським, зачаровані люди спостерігають за цим дивом, сонце створює ефект вознесіння Мойсея, а коли небесне світило сідає, то знову величезна тінь пророка покриває людей, ніби прощаючись із ними й заповідаючи їм істину.